Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Інформація

Автори / Книжковий ярмарок Буквиця / Софія Андрухович і Андрій Бондар про літературу, книги і футбол

Готуючи третій Всеукраїнський книжковий ярмарок «Буквиця», мистецька агенція «АртВертеп» запросила до Дніпропетровська подружжя дуже молодих і симпатичних, але уже широко відомих в Україні і за кордоном літераторів — Андрія Бондара та Софію Андрухович.

Спілкуючись із журналістами і просто цікавими людьми у конференц-залі експоцентру «Метеор», вони відповідали на питання і просто розповідали, як це — бути авангардом сучасної української культури. Андрій, наприклад, зізнався, що дуже любить схід України і ніколи не був у Дніпропетровську: «Я страшенно багато чув про те, що Дніпропетровськ — якесь унікальне місто, тому що тут живуть дуже симпатичні люди і всі мої знайомі, які тут є — дуже приємні люди».

Тимофій Хом’як, Андрій Бондар, Софія Андрухович Виявилось також, що Андрій — уболівальник ФК «Дніпро». Він назвав себе «страшенним симпатиком вашої футбольної команди», і виглядало це приблизно так: «Я приїхав підтримати її (команди „Дніпро“) нового тренера Олега Протасова в розбудові футбольного клубу „Дніпро“. Мені дуже приємно, що нарешті у вашої команди спостерігається якийсь прогрес, що ви перестали принаймні програвати, і будемо вважати, що якщо традиційно я завжди вболівав з „Динамо-Київ“, то „Дніпро“ завжди стояла на другому місці, тобто можете вважати мене своїм земляком, хоча я тут і вперше. Я страшенно хочу вам сподобатись». Після кількох взаємних реверансів почалося спілкування, що деякі уривки з нього ми наводимо без зміни змісту, форми й послідовності.

Чи є у вас книжки російською мовою?

С. А. Мені було б цікаво написати книжку російською мовою, але поки що, на жаль, немає.

А. Б. Мені здається, в цьому немає проблеми, тобто людина, яка живе в Україні, в принципі, мала би мати талант прочитати її й українською, так само як я, наприклад, безболісно читаю російською, а інша справа — переклади російською мовою, і мої, і Софійчині є в якихось їхніх журналах, і це нормально — росіяни цікавляться, перекладають. Не знаю, чи є потреба в Україні перекладати російською. Але якби, наприклад, моя книжка вийшла в Росії російською, підписуючи угоду із видавцем, я б обов’язково заклав туди неможливість продавати її в Україні, тому що за такої мовної ситуації, яку му переживаємо, треба підтримувати своє. Така моя позиція.

С. А. Просто справа в тому, що якби я спробувала написати російською мовою, я не заздрю ні цій книжці, ні читачам, тому що так склалося, що моя рідна мова — українська, і я думаю, що кожна людина мусить робити те, що вона робити вміє, і не пхатися на чужі території. От російська мова — це чужа для мене територія, хоча й дуже цікава. Але я ніколи не насмілюся туди залізти, тому що я не почуваюся в ній як риба у воді.

Скажіть, будь ласка, як народжуються ваші книжки, що вас спонукає до цього, звідки ви отримуєте натхнення?

Софія Андрухович С. А. У мене все відбувається приблизно так, що якось дуже довгий час накопичуються різні емоції і думки, я це довго обдумую, ношу в собі, і тоді відчуваю, що вже не можу цього носити в собі, бо стає надто важко, і треба якось стати трошки легшою, і тоді я сідаю і пишу це все. А береться це — просто з навколишнього світу, зі спілкування з людьми, з якихось подорожей, зі спостережень за людьми.

А. Б. В моєму випадку все трошки по-іншому, тому що всі три моїх книжки писалися наскоками(я говорю про поетичні мої книжки), тому що я переживаю якісь дуже інтенсивні емоції, і вони виливаються дуже швидко в якісь такі проекти книжкові — можу, наприклад, два роки не писати, а потім за три місяці написати книжку. У випадку, наприклад, з іншими письменниками таке не проходить. Кожен по-своєму все це робить, і я просто думаю, що поет не може писати постійно… А звідки береться усе це? Та якби я знав, звідки це береться, я, мабуть, не писав би… Було би просто нецікаво. Завжди є якась таємниця.

Чи можна, на вашу думку, в Україні прожити лише письменництвом?

А. Б. Це питання радше традиційне. Однозначно ні. Мало хто з українських письменників живе з літератури, їх не набереться навіть на пальці однієї руки. З продажу книжок живе Андрій Курков, можливо, хоча й маю сумніви — фантасти Д’яченки, та, здається, і все.

В одному із інтерв’ю Сергій Жадан сказав, що для українського письменника видати книжку в Україні — лише перший крок до того, аби бути поміченим у Європі, і лише на перекладах у європейських країнах можна починати заробляти гроші. Яка ваша про це думка? Чи є плани на переклади у Європі?

А. Б. Сергій, безперечно, мав рацію, оскільки, наприклад, згадуваний уже мною Андрій Курков так і зробив: він став популярним тут тільки після того, як здобув популярність у Німеччині. Для мене це приклад, можна сказати, гідний наслідування. Сергій правий і в тому, що для України письменник (такі вже закони книжкового бізнесу) має сформувати позитивну програму власного просування. І якраз закордонні презентації, видання за кордоном книжок створюють якесь певне ім’я, створюють інформаційний шум. Це нормальна практика не тільки для України, а й для тієї ж самої Росії, наприклад. Дуже багато актуальних російських письменників перекладаються, і ця слава приходить назад, повертається на батьківщину. Стосовно книжок — у мене вийшла книжка у Польщі, готується в Чехії (поетична), можливо, буде в Німеччині з часом, а у Софії наприкінці цього року вийде книга у Польщі, можливо, теж буде в Німеччині. Мені здається, що це нормально, це нормальна форма.

С. А. Так, і мені здається, що оце от видання українських письменників на Заході — це дуже хороша перевірка для самих письменників, тому що всі ми знаємо, наскільки там це уже поставлено на комерційну основу, тобто якихось невдалих творів вони не будуть видавати, бо це їм просто нецікаво. Вони не роблять якісь добрі діла просто так, і тому це навіть для нас самих доказ того, що ми не пишемо якісь марні чи погані, непотрібні книжки.

Андрій Бондар, Софія Андрухович А. Б. Я хотів ще додати, що європейці, на відміну від українців, є прагматиками в усьому, що вони роблять, в тому числі і у виданні книжок. І український автор там цінується не тому, що він український автор і піднімає якісь такі специфічні українські проблеми. І цінний він для того читацького кола насамперед тому, що він стає близьким читачеві німецькому, наприклад. Тобто відбувається нормальний процес проходження українського автора у Європу, якраз насамперед за рахунок того, що українці знаходять свою нормальність, свою універсальність у власних творах. Наприклад, твори того ж Куркова, або Андруховича, або Прохаська, Іздрика читаються на Заході як літературні тексти, які потрібні там, — не тому, що вони хочуть підтримати, наприклад, Помаранчеву революцію або українську національну ідею. Наші письменники з ідеологічного кола літераторів, які дуже сильно педалюють національну ідею в тій чи іншій формі, виявляються нецікавими там, тому що наші проблеми там нікого не хвилюють. Читача хвилює насамперед загальнолюдське, і це нормально, так завжди було. Мені здається, що до Європи проходять насамперед наші тексти загальнолюдського звучання, а вже потім, можливо, сита Європа зацікавиться нашими локальними проблемами, хоча я дуже в цьому сумніваюся.

С. А. Та не втому справа, мені здається, ти тут неправий. Мені здається, проходять просто талановиті твори, і про це ідеться — не по тематику, а про те, чи їх це цікавить як витвір мистецтва.

Юрій Андрухович сказав у одному з інтерв’ю, що своїми книгами він намагається рекламувати, просувати Україну в Європі. Чи не почуваєтеся ви свідомими такої місії?

А. Б. Я особисто не маю такої місії. Скажу чому — тому що Юрій працює над цим, пробиває цю стіну уже давно. І у дуже багатьох його творах загострюється ця тематика — Україна і Європа. Це його тема, і мене це мало цікавить. А він має право на це і він це робить, робить переконливо і талановито, як ніхто. Мені здається, що кожен має займатися своїм.

С. А. Я особисто не маю і сподіваюсь, що ніколи не матиму якихось таких глобальних амбіцій. Але татові це вдається. Я думаю, що він має право це робити, якщо йому це цікаво. Мені це просто нецікаво тому, що я не буду комфортно себе в цьому почувати.

Чому, на ваш погляд, в Україні немає попсової літератури і книжок, які, один раз прочитавши, можна викинути?

С. А. А це потрібно? Для чого потрібні книжки, які потім можна викинути? Мені здається, що в Україні розвивається дуже хороша популярна література. Просто потрібен час. Задається дуже якісний рівень цієї популярної літератури і це набагато краще ніж книжки, які можна викинути.

А. Б. Мені теж здається, що в українській літературі формується дуже якісний мейнстрім. Можу сказати, що три останніх прозових книжки Сергія Жадана задають дуже цікавий формат української літератури, яка, в принципі, будучи амбітною, покриває щоразу більше число читачів. Мені здається, в українській ситуації незахищеності ринку від попсової літератури з Росії важко сформувати конкурентний продукт, тому що тут всі читають російською. В такій ситуації ми живемо, і я не знаю, чи варто брати літературні шаблони і формувати в Україні щось на зразок російського поп-чтива або американського, англійського. Якраз тут у України є шанс формування власного обличчя. У нас з’явилося дуже багато пристойних прозових текстів, дуже багато гарних письменників і насамперед письменниць, до речі, того жанру, який можна назвати наближеним до масової літератури. Можна сказати, що це масова література в зародку. Це Ірена Роздобудько, як на мене, дуже перспективний проект, Ірена Карпа — амбітний проект, що може завоювати ширшу аудиторію.

Мені здається, що з часом ситуація змінюватиметься, і цей сегмент літератури обов’язково сформується в Україні. Потрібен час, не так легко за п’ятнадцять років сформувати цілий сегмент літератури. Разом зі зміною соціокультурної ситуації, соціально-політичної ситуації буде мінятися і ситуація на книжковому ринку, буде розширюватися коло людей, які читають українською мовою, обов’язково ця ніша буде заповнюватися. Це вже робиться, робиться на дуже високому рівні і, на мій смак, цей рівень вищий від того, що робиться в Росії. Просто російська література масового читання керується агресивними стратегіями. Ми теж із часом навчимося цих стратегій, і у нас є видавництва, які формують літературну моду — це, насамперед, харківське «Фоліо». Вони заповнюють одразу декілька ніш. Це водночас і якісний, потужний мейнстрім, і розвиток масових жанрів.

Повертаючись до теми співвідношення творчості і книги як готового комерційного продукту: чи думаєте ви, коли пишете, про читача, про те, чи буде це йому цікаво і про те, чи можна буде цей твір продати?

С. А. Я дуже радію, що, пишучи свої твори, про це не думаю. Якщо ти щось робиш щиро, тільки тому, що в тебе є таке внутрішнє бажання, яке ти не можеш подолати, то думати про якісь зовнішні речі не доводиться. Про це починаєш думати, коли вже написав. Тоді хочеться комусь це віддати: якщо ти зробив річ, ти хочеш подарувати її. Але коли ти робиш її, то робиш тільки для себе. І в мене так виходить. Я не думаю про інших, я роблю це для власного егоїстичного задоволення.

А. Б. У нашому випадку творчість не є працею. Може, це й погано. Під час написання думати про читача… це безглуздя, мені здається. Це надумана проблема.

С.А. І це насправді дуже обмежує тебе і читачів.

А. Б. Це правда. У мене, наприклад, завжди проблема із моїми батьками. Вони мене завжди критикують за те, що я вживаю нецензурні слова. Для мене і для кола мого читача це не проблема, я ніколи не замислююсь над цим. Але раптом з’являються люди, які не можуть переступити через якісь свої моральні пороги, не можуть сприйняти літературу як сферу вільного висловлення. А для мене саме такою сферою є література.

Ви вживаєте нецензурні слова і у повсякденному житті?

А. Б. Здебільшого ні. У дуже вузькому колі людей, яким я сам дозволяю. А в житті ні. У мене таке ставлення до цього: розумієте, нецензурні слова складені з таких самих звуків і літер, що й нормальні, і вони є продуктом культури. Вони формуються тут, на цій землі, люди використовують ці слова так само, як «хліб», «мама», «батьківщина». Для мене немає цих табу у творчості. Для мене поезія та і загалом література є сферою максимальної свободи. Де людина може бути вільною, як не в літературі?

С.А. Є ще така справа про нецензурні слова, що вони дуже часто мають таке смислове навантаження, якого ти не знайдеш в інших словах. І коли відчуваєш, що зараз хочеш сказати саме це, а не «мама-вітчизна-рушник», то просто не можеш сфальшивити, тому що інакше не може бути.

А.Б. Іще існує така річ, як літературна експресія. Десятиліттями існувала стерильна українська мова, яка не дозволяла навіть виявів, трошки вищих за градусом, ніж нейтральні. Український соцреалізм — зразок вихолощення мови у виражальних засобах, в експресії, а сучасна українська література бере тим, що відвойовує знову ці чудові і потрібні, на мій погляд, пласти такої заанґажованої, емоційної мови. Інша справа — існує зворотній бік проблеми — письменники, які самореалізуються за рахунок цього.

Як ви вважаєте, у нас в Україні проблема з аудиторією, яка не читає української книжки, чи з видавництвами, які її не видають?

А. Б. Проблема, мені здається, комплексна. Це відсутність нормальної системи дистрибуції, книжкової реклами, розгалуженої мережі продажу. Взагалі книжкову галузь треба поставити на європейські основи. Відсутня просто нормальна книжкова стратегія. Серйозні видавництва можна перелічити на пальцях однієї руки, вистачить навіть половини. А якщо чесно, то й одного. Я маю на увазі видавництво «Фоліо».

Щодо ринку книговидання — процес його становлення, на вашу думку, рухатиметься у бік елітаризації або комерціалізації?

А.Б. мені дуже хотілося б, щоб український ринок поєднував ці сфери. У нормальній ситуації немає цього — війна або мир, біле і чорне. Потрібне і те, і те, без одного не існує іншого. Елітарна література неможлива без полегшеного варіанту, без підґрунтя. І навпаки — у кого ж вчитися масліту? Можлива, звісно, і комерціалізація. Потрібні імена, які захоплюватимуть ширші верстви читачів. Мені здається, процес іде.

Олег Карпинець, «Дніпровський юридичний вісник»

 
 

Додав Art-Vertep 09 квітня 2006

 

Коментарi

09 квітня 2006

вибачте що лізу зі своїми 5-ма копійками, але сучасна література важко хвора, це називається "запор мыслей и понос слов", цей вірус лихоманить як нобелевських лауратів так і просто "прогресивних" я маю на увазі Паоло Куельйо (здається так), Милорада Павича, Кортасара (у нього тут почесне місце, вибачте якщо з цього переліку вже хтось помер, але ж вони живуть у своїх творах) і читач буде читати Дашкову, Марініну, Даніелу Стіл, та інших, поки його будуть намагатися нагодувати постмодерновим суррогатом, вихлюпнутим у муках творчого рукоблуддя. Ліків від цієї хвороби я не знаю, бо сам хворів поки не кинув писати, це не заклик, просто хотів сказати, що сучасна Українська література ніколи не стане світовою класикою, якщо все залишатимется в такому стані, може потрібно йти у народ?

09 квітня 2006

Просто пупсікі... :) Шкода що з ФК Дніпром Бондар наврочив... 2 gallek: У народ вже ходили, ніпалучілась. Нашому народові глибоко накласти на українську літературу з її підйомами і регресами...

09 квітня 2006

для чого ж тоді все це? для європи? чи для самих себе, а може все за М. Веллером - люди займаються видавництвом книжок бо недостатньо круті щоб займатися нафтою або іще чим-небудь більш прибутковим? взагалі для чого тоді мистецтво? точніше для кого?

09 квітня 2006

і даремно ви так погано думаєте про народ, може ви просто його недооцінюєте?

10 квітня 2006

2 Галєк: не переймайтеся Ви так, а то до старості не доживете через сердечні приступи від надмврного хвилювання))) наразі, все просто - кого пре, той купує, читає, цікавиться, нарешті, сам намагається щось "наваяти". а кому накласти - це його вибір)))

10 квітня 2006

2 gallek: Весь кайф мистецтва як такого,(немає значення-література ,живопис чи музика) це те, що воно зявляється на конкретній территорії в конкретний час в формі, яка оптимально пасує цьому часу і цій территорії.З`являється ,існує і залишається назавжди з тим часом і территорією де народилося.Це схема за якою мистецтво розвивається вже не одну тисячу років.І буде розвиватися ще хтозна скіки.Це лише останні пару сотень літ подібні до Вас чомусь морочать собі і іншим голову на тему хвороби літератури і все таке.Правий Воццек-Не переймайтеся так! Шкідлива декадентська пухлина буде вдало абєзврєжена врємєнєм.Якшо виявиться шо це все таки пухлина .Все буде добре.Оно весна яка!

11 квітня 2006

Від віршів Бондаря в авторському виконанні отримала щире задоволення. До речі, Галлеку, ви між іншим цей глибоко філософський зворот про "запор мислі" втрутили, чи й щодо цих авторів безпосередньо? Бо як перше, то ще Бог із ним (хоча цікаво ви СУЧАСНУ літературу розумієте, в особі Кортасара, гм... ви ще Джеймса Джойса до сучасників залучіть, в нього теж "пронос" був нічогенький, хоча в "запорі мислі" цих панів мало хто наважиться запідозрити...), а якщо й друге, то ви, прошу пана, недочитали чогось. В Софійки Андрухович взагалі дебелий реалізм, який там постмодерн до бісової мами.... 2 Ромул Ремов: Не варто так легковажно з теорією мистецтва поводитися. І з історією його, рідного, теж не варто :) Пару сотень років тому перекладна традиція вже бучно квітла в усьому цивілізованому світі, тому не треба про обмеженість територією. Ну, про обмеженість часом я мовчу: треба розуміти, у Франції доби Класицизму про античну трагедію насправді-то не чули, а на Корнеля з Расином просто візії сходили час від часу... :)) Облиште, обмеженість літератури територією закінчилася, мабуть, тоді, коли її творили бідолашні самотні греки, зусібіч оточені неписемними варварами... :)) А обмеженість часом навіть на греків не поширилася. Так що не треба національними кайданами сковуватися передчасно. Для того й термін існує – загальнолюдська проблематика...

11 квітня 2006

Ще 2 Галлек: Взагалі-то погано собі уявляю, як людина, що продерлася з добрий десяток постмодерних авторів і НЕ ЗНАЙШЛА там мислі й, чого доброго, чуйства, сидить і похмуро читає Дашкову, аби згаяти час до появи справжньої літератури... Ви, Галлеку, й сам постмодерніст нівроку, я дивлюся :)) Пєлєвіну така химерна фантазія, боюся, не по зубах :))

12 квітня 2006

ви мене просто розчавили, в своє виправдання хочу саказати, що не хотів нікого образити

12 квітня 2006

2 Галлек: Галлеку, в свою чергу хочу заприсягнутися, що не хотіла нікого чавити :))) Просто знаєте, зітхаючи над безсенсовністю постмодерної літератури, поціновувачі "справжнього мистецтва" (шо то за звір і хто його бачив?) досягають лише одного: позбавляють себе актуальних відчуттів та вражень. Саме актуальних, бо ж постмодерн не з бозна-якого дива такий вродився; посмодерне мистецтво натхненне світом і тим, що з цим світом нині сталося. Інакше все одно не буває, скільки б не говорили про вільне мистецтво теоретики. Тож моя добра вам порада: підійдіть до "словесних проносів та мисленнєвих запорів" по-іншому, подивіться на це, як на дзеркало реальності – і смисл всього цього божевілля одразу відкриється в усьому своєму розкоші :)))

12 квітня 2006

до Куся, а все-таки: я не проти постмодерну, я проти нецікавої літератури, а стиль не має значення, на мою думку. якщо забажаєте ще мене полаяти із задоволенням знайду ваші листи в своїй скриньці: gallek@mail.ru

12 квітня 2006

to Куся: тьотю, ви якось вже зовсім в лоб,чи то пак, в чоло. хіба я хоч раз у своєму message використав словосполучення "обмеженість територією" або "обмеженість часом"? Мова про те, шо кожен справжній митець несе в собі, так би мовити, код свого часу і своєї землі. наприклад: скільки б іспанець Пікассо не жив у Франції і не обожнював стародавні африканські і грецькі зразки, все одно ми маємо перед собою махрового іспанця поч. 20 століття. І не тому, що він малює корриду якимись модними на той час техніками. Річ у тому, шо він малює це так, як може малювати тільки іспанець тільки на поч 20 ст. І найцікавіше те, що інакше у нього не вийде.Ось я про що А ви мені-про обмеженість :)

12 квітня 2006

2 Ромул Ремов: Дядю, перечитайте своє повідомлення :) "З`являється ,існує і залишається назавжди з тим часом і территорією де народилося". Я перепрошую, але коректним з огляду на ваші подальші пояснення тут є тільки твердження про "з’являється". Все інше тоді, виходить, трохи висловлено... той-во... поспіхом ;) 2 Галлек: Лаяти вас? Не приведи Господи. Ми ж, здається, просто дискутуємо. Я, наприклад, не є великою прихильницею Павича, але між тим нецікавою літературою вважаю не його, а Дашкову і Ко. Бульварна література апелює до звичних, любих серцю пересічного читача стереотипів, стимулюючи оцей втішний процес упізнавання. Це жах як нецікаво, як на мене. Павич, може, й зациклюється на схожих (та прямо скажімо – однакових) техніках, зате дає читачеві вибір, як трактувати те чи інше. Отож, цікавість літератури – теж питання доволі дискусійне :)))) В скриньку можна хіба що таке писати, що на сайті так чи так адміністратор видалить :)) Що ж це ми з вами будемо геніальні розумування від народу приховувати... Жадібним бути негарно :))))

13 квітня 2006

просто ця сторінка піде до архіву, народ читати не буде, а мені було б цікаво ще Вас послухати - слушні думки, на мій погляд, з повагою, Андрій

13 квітня 2006

За слушність – дякую дуже. Та ж тільки вони не нові зовсім, на жаль :)) Не бачити мені з ними наукового визнання. І з’являються теж саме отак, слово за слово. А сконцентруватися й написати в мило – це вже тяжче :)) Але якщо якісь геніяльні просвітлення мене посядуть – я з вами неодмінно поділюся, будьте певні :))

13 квітня 2006

2Чиж: ніфіга!!!наш народ найкращий народ в світі! от в Дніпрі на Савку-Кіяновську 40 людей прийшло (і це суто на майже закритий літвечір),на Бондаря-С.Андрухович:) - 50 людей в брєжнєвській залі спорткомплексу Етеор (і це при тому, що в кафе того ж Етеору, де власне б мала бути читанка, поминали когось важливого (Царство небесне,ясно) за участю ЧУЧМИ...аб бач хтось знайшовся і послухав модерну нашулітературу! прийшли-знайшли-необламались! а ти таке кажеш!:) 2Куся:не уходь в мило!:) і мені цікаво ВАС послухати! чесно!:) 2gallek:а ти дарма так, це ж кльово що цей укрліт не світова класика а наша сучасніть,може саме тому хоча б в Польщі на читання Жадана-Бондаря-Андруховича-ще трішки приходе по кілька сотень поляків! недоречі: :)"Гайдамаки" справжній концертний тур в Єуропі зробили,і нічо не паряться про "світову класичність"!:)

23 квітня 2006

Бондар просто лапочка, так прикольно читав вірші, аж додому йти не хотілося. Софійка теж нічо.тільки не варто на ніч читати, особливо про чувака, що рубає топоріком тіло якоїсь жіночки

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска