Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Галереї

MP3

Пропала Грамота Майстровая (2010) 9,36 Mb
Пропала Грамота Копієчка (2010 р.) 7,68 Mb
Пропала Грамота Кирпата весна (2008 р.) 6,56 Mb
Пропала Грамота Сова (2008 р.) 7,02 Mb
Пропала Грамота Цейво-Тайво (2007 р.) 11,15 Mb
Потік Афіші Галереї MP3 Товари Інформація

Автори / Пропала Грамота / «Хотілось би тішити себе тим, що ми граємо не лайно…»

Учасники колективу називають свій стиль подільським фундаменталом: крім музичної традиції Центральної та Західної України, у цьому напрямку присутні елементи фанку, хопу та афробіту.

В текстуально-ідеологічному плані команда може пірнати у релігійно-містичні пласти або ж забавлятись з проблемами сьогодення. Традиційно виступи «Пропалої Грамоти» супроводжуються монотеатральними виставами Олега Олійника. Останнім часом гурт рве на шмаття клубні сцени по Україні. В Уніж хлопаки привезли справжню чумацьку медитацію, густо замішану на подільському фундаменталі. «Галицький кореспондент» спробував вияснити все про феномен цього фундаменталу в Павла Нечитайла, вокаліста групи.

– Останнім часом відбувся різкий і якісний скачок у групи стосовно концертів. Що сталось?

Все по милосердію Господню. Ми нічого особливого не видумували, весною та перших два місяці літа дійсно концертів більше, ніж звичайно, а от в серпні вже не знати, що буде. Концерти зазвичай пробиваємо самі, даються вони важкою кров’ю, особливо в клубах.

Ну і ще секрет, мабуть, в тому, що ми комунікабельні і любимо з усіма дружити, тому клубні концерти здобуваємо особистими аскезами, а фестивальні – по блату. Так і живемо, а насправді, думаю, що допоміг вихід альбому: восени люди розсмакували і почали запрошувати.

– Альбом дійсно можна назвати певною віхою і заявкою. Немає страху перед комплексом «другого альбому»?

Страх і параноя – наші неодмінні супутники, думаю, це притаманне будь-якому творцю.

Є дуже і дуже великий страх: зараз цей (№2) альбом потрібно продати, щоб на виручені гроші записати третій. В Україні не заведено продавати альбоми, особливо, якщо ти альтернативна команда, всі пропонують по 5 копійок з кожного проданого диску. Для нас другий альбом, звісно, «жирніший» за перший по саунду, але в Україні робити будь-які прогнози про те, як це сприйме потенційна аудиторія, неможливо. Ми роботою задоволені.

– А продатись якомусь мейджору не було спокуси, чи не поступало пропозицій?

Ми зробимо все, від нас залежне, щоб продатись найякісніше і найдорожче. В цьому ж і величний смисл існування живої команди в світі. Не продався, отже, слабак, не зміг зробити якісного продукту – виступай на піонерських зорьках чи на городі сапай. Продати можна все, що завгодно, і сподіваюсь, ми навчимось продавати себе достойно і правильно, так, що всім сподобається. Це єдиний прийнятний варіант для музиканта: якщо хочеш займатись тим професійно, просто необхідно продатись, інакше творча смерть або тупцювання в лавах аматорів.

– «Цейво» досить добрий за звуком. Що для вас важливіше: звук чи ідея?

Для нас максимально важливим є вдале поєднання обох складових. Ідейно навантажені тексти пісень та закладені у них меседжі не мають заважати слухачеві танцювати і відриватися та насолоджуватися саундом. Оскільки ідей (слава Богу) у нас поки що не бракує (за роки бездіяльності й апатії проекту їх накопилось вдосталь, щоб зараз втілювати), хочеться шліфувати своє звучання до максимально ідеального.

– Ви з Кам’янця -Подільського, надзвичайно красивого міста, зараз живете в Києві. Не боїтесь, що тяга за «длінним рубльом» уб'є відчуття автентики рідних місць?

Для нас це була б найстрашніша катастрофа з усіх можливих. Тому, щоб не загубити зв’язок з подільським егрегором, мінімум двічі-тричі за сезон (весна, зима літо, осінь) ми обов’язково робимо рейди на Батьківщину. Крім рідного Кам’янця, відвідуємо навколишні села, дністровський каньйон, хлопці п’ють горівку з друзями дитинства, їмо фрукти, ходимо на місцевий ринок послухати колоритну говірку, заглядаємо в місцевий музей, де зібрані кам’яні ідоли з усього поділля, насичуємось, набираємось сил. Крім того, у кожного з «Пропалої Грамоти» вдома є бабусині ікони подільські, грудочки землі та різні подібні артефакти, які не дають пропасти. За життям у місті стежимо віддалено, благо, є Інтернет. Я наприклад, іноді в місцеву пресу дописую. А ще нас щорічно запрошують виступати на величному місцевому фестивалі «Терра Героїка».

Але звісно, думки про репатріацію нас не покидають. Соромно заважати киянам і вантажити чудесну столицю своєю присутністю. Де народився, там приліпився, словом (посміхається).

– Подільський фундаментал... Красиво звучить, гарно придумана рекламна фішка... А що то є насправді, той фундаментал?

Якщо коротко, то подільський фундаментал – це є мелодійна поліритмія, що ідеологічно ґрунтується на подільському дискурсі (природа, архітектура, ментальність, ідеологія, література, історія, фольклор).

Якщо ширше про історію явища, вперше слово «фундаментал» ми почули від Макса Кавалєри. Він вжив його для характеристики стилю Азіян Даб Фундейшн. У нас же фундаментал подільський: по-перше, дійсно звучить, а по-друге, ми сподіваємось, цей термін добре відображає щільність нашого звучання та ідеологічного навантаження. Хотілось би тішити себе тим, що ми граємо не лайно, а фундаментальну музику й, звісно, подільську.

– Будь-який колектив, особливо творчий, – це війна амбіцій. Як у вас з цим, як даєте собі раду з власним еґо?

Бувають доволі жорсткі сварки, в основному під час роботи над свіжим матеріалом, і то умовні, оскільки абсолютно кожен учасник проекту, крім сесійних музикантів, має рівне право висловлюватись і критикувати ту чи іншу позицію в творі. Але конфлікту не виникає, оскільки роботи дуже багато і кожен з нас взяв на себе якийсь певний відрізок. Робочі функції рідко перемішуються. Кожен учасник добре знає свою справу і нею займається. Мені здається, всі учасники проекту ясно бачать мету та завдання, над якими ми працюємо, і чітко усвідомлюють, що будь-які сварки можуть зашкодити нам у просуванні до світлого майбутнього. А хлопці усі не дурні, всі хочуть у світле майбутнє.

– І насамкінець: ти би міг зараз означити якісь феномени в сучасній українській музиці?

Проблема української музики в тому, що вона сама вся феноменальна: у нас по кілька професійних виконавців у музичних нішах, де їх мають бути сотні і десятки. Про кожну групу говорять – унікальна група, грає в стилі українських дум, і так далі. Але якщо серйозно, то справді феноменом можна назвати Катю Чілі, Романа Гриньківа, багатьох представників харківського андеґраунду. «Перкалаба» – феномен, бо де є в світі друга «Перкалаба»?

Той, хто торує свій шлях, не краде музику в інших, робить це вишукано, з любов’ю в серці та Господом в душі, той і є феноменом.

Розмовляв Олег Гнатів, «Галицький кореспондент»

 
 

Додав Art-Vertep 30 червня 2008

Про автора

Пропала грамота „Пропала грамота” працює у авторському жанрі, що поєднує елементи фольку, фанку, року, хопу, афробіту та інших сучасних і не дуже течій, усе це ра

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска